“Фундатор української академічної науки, який бачив через століття…” До 160-річчя від дня народження Володимира Івановича Вернадського (1863–1945)

Володимир Іванович Вернадський – природознавець, філософ, біогеохімік, організатор науки, громадський діяч. Народився 12 березня 1863 р. Закінчив природниче віділення фізико-математичного факультету Петербурзького університету.

У 1888–1890 подорожував Європою, вивчаючи музеї Парижа та Лондона, працював у Мюнхені й Парижі. Великий вплив на Вернадського мали дружні стосунки з М. Драгомановим.

Від 1914 – директор Геологічного музею в Петербурзі. У 1917–1921 рр. працював в Україні, організатор і перший президент Української Академії наук, почесний академік ряду зарубіжних академій. Наукові праці присвячено дослідженням хімічного складу земної кори, атмосфери, гідросфери, міграції хімічних елементів у земній корі, ролі і значення радіоактивних елементів в її еволюції.

Від 1916 головною науковою метою Вернадського стало вивчення живої речовини і життя як космічного феномену. Сформулював положення про біосферу та ноосферу як сфери впливу життя і людського розуму.

1922–1926 рр. читав лекції з геохімії у Сорбонському університеті. За його активної участі в складі АН були створені: Комісія з історії знань (1926), Віділ живої речовини (1927) та інші наукові установи.

Творець науки біогеохімії, засновник вітчизняної школи геохіміків, основоположник учення про біосферу та ноосферу, історик науки, філософ, натураліст.

Вернадський захворів на висипний тиф і всю зиму 1919–1920 року лікувався. 6 січня 1945 р помер